Війна в Україні: зроблені висновки та незасвоєні уроки

Морозов О.М., доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, почесний академік Національної академії педагогічних наук України

Морозова Т.Р., президент Всеукраїнської асоціації поліграфологів, доктор психологічних наук, старший науковий співробітник

Психолого-психіатрична кваліфікація воєнних злочинів

Історичний досвід показує, що умовою затримання най¬вищих воєнних злочинців є зміна політичного режиму. Після ув’язнення видатних воєнних злочинців у мільйонів людей виникає зрозуміле бажання їх неминучого заслуженого покарання. Здійснення бажання світової спільноти покарати злочинців вищої владної ланки тиранічних режимів до сьогодні вважається єдино правильним. Але часи змінюються і з’являються нові можливості.

Світ бачить, що попри всім відомі тяжкі наслідки злочинів тиранів та часто їх особистий не менш тяжкій кінець, кіль¬кість бажаючих заволодіти титулами «батька всіх народів», «генія всіх часів», «полководця, царя, імператора» і іншого можновладного сміття не зменшується. Очевидно, що покарання, яким би жорстоким і ганебним воно не було для можновладного злочинця, не несе в собі стримуючого профілак¬тичного впливу на людей, котрі мають нестримне ваблення до тиранії. Окрім того, беззаперечним фактом є те, що більшість злочинних можновладців уникають заслуженого покарання. Це також послаблює внутрішні стримуючі фактори в кандидатів у тирани. Виникає проблема пошуку нових підходів щодо кваліфікації злочин¬ної діяльності тиранів та її попередження.

Психолого-психіат¬ричний аналіз аморальної, девіантної, агресивної, насильницької, кримінальної поведінки, особливості їхньої політичної діяльності, дозволяють стверджувати, що воєнні злочини можуть здійснюватися тиранами не лише через наявність продуктивної симптоматики (параноя, марення), а й через наявність дефіцитарних симптомів.

Зокрема, вроджену аморальність, яка є результатом недорозвиненості визначених ділянок кори головного мозку. Нагадаймо, що моральний ателіоз проявляється легким інтелектуальним недорозвиненням, яке часто компенсується примітивною хитрістю (сурогат розуму), аморальністю, підвищеною агресивністю, патологічною брехливістю, підступністю, жорстокістю, відсутністю почуттів сорому, докорів сумління і каяття, домінуванням ідей власної величі та нестримної жагою принижувати людей, насамперед, обдарованих, нездатністю правильно оцінювати навколишнє середовище, людей і події, наявністю «кривої логікі».

Озброївшись такими знаннями, повернемося до важливого питання: карати, лікувати можновладних воєнних злочинців чи запобігати їх появі? Можна констатувати, що на відміну від карального підходу, який вступає в дію вже після здійснення злочинів, психолого-психі¬атричний підхід надає можливість як лікувати злочинців (на жаль, також постфактум), так і попереджувати появу тиранів, виявляти їх ще на підході до абсо¬лютної влади та своєчасно зупиняти.

Каральний підхід перед¬бачає затримання і покарання тирана вже після того, як він із звичайного маленького підлого тупого мерзотника, що писав доноси на своїх друзів, перетворився у величного «вождя, гения, полководца и непревзойденного историка», коли його злочини вже відбулися. Після того, як загинули тисячі, сотні тисяч, мільйони та десятки мільйонів людей, зруйновано тисячі насе¬лених пунктів, отруєно навколишнє середовище, всюди, де він з’явився, запанував безлад, хвороби, голод і холод. Де-факто, такий підхід є просто нікчемним. Він нічому й нікому нічим не допомагає, нічому не запобігає, а інколи і заохочує кандидатів у тирани. Такий підхід нагадує звичайну емоційну побутову помсту та бажання «нагріти руки» на майні знищеного тирана та народу, який зробив його богоподібним. Може це і логічно на момент падіння тирана, але недалекоглядно. Тому протягом історії людства тиранів не меншає.

Разом з цим каральний підхід має формальне право на життя – де-юре не можна карати будь кого, зокрема тирана, за злочини, які він ще не здійснив, навіть, тоді, коли всі розуміють, що він незворотне здійсніть апокаліптичні злочини в майбут¬ньому. Каральній шлях щодо тиранів, котрі здійснили воєнні зло¬чини, заводить до глу¬хого кута. Третя світова війна, яка роздмухується сьогодні з того ж самого дже¬рела, що й дві попередні, може призвести до руйнації земної цивілізації як такої. Змінилася руйнівна сила зброї і тому заг¬равання з божевільними воєвничими тиранами недоречне. Психолого-психіатричний підхід відкриває дві продуктивні перспективи.

Перспектива перша. За рішенням суду тиран-злочинець, який виявляє ознаки розумових проблем, може бути відправ¬леним на примусове лікування до психіатричної лікарні. Такого пацієнта треба інтенсивно лікувати доки його стан не покра¬щиться настільки, що він буде готовим до публічного каяття щодо своїх злочинів. Після повернення до тирана критичного розуміння своїх злочинів його слід повернути до суду для оста¬точного вирішення його долі. Такий підхід не буде полегшен¬ням для тирана з розумовими, моральними проблемами. Навпаки, він буде сприймати ці події як ганебне приниження та скасування можливості його зарахування до «мучеників і борців за високі ідеї». Він справедливо переходить з уявного ним і його прихильниками розряду вождя-героя до розряду пересічного психічно хворого громадянина. Окрім того, з високою вірогідністю, він випаде з кола вождів і великомучеників, у яких завжди знаходяться прихильники і такі ж затяті агресивні послідовники з розумовими проблемами. Нав¬ряд чи «вождь світового пролетаріату» та «батько всіх народів» увійшли би в пантеон величних людей ХХ століття, якщо би першого лікували від сифілісу мозку, а другого від параної (діагнози академіка В. М. Бехтєрєва. Першому посмертно, другому – при житті).

Перспектива друга. Найбільш ефективно психолого-пси¬хіатричний підхід проявиться під час запобіжних заходів щодо вирощування чергового тирана. Такий підхід дозволить ще на початку кар’єри кандидата в тирани виявити його та ізолювати від громадської і політичної діяльності, закрити дорогу до вла¬ди та захистити мільйони людей від страждань і смерті.

У сучасному світі на кожну мінімально значущу посаду при¬значають людей, які пройшли через сито відбору на придатність до конкретної посади. Такі перевірки прохо¬дять у кількох напрямах: професійному, на доброчесність, причетність до криміналу, співпрацю з іноземними спецслужбами. Відповідність визначеним фізичним та психолого-психіатричним вимогам (професіограми, психограми). Дивовижним є те, що найвищі державні діячі ні¬якого відбору не проходять, може за винятком кулуарного ви¬значення політичної лояльності до влади, конкретного можновладця або олігарха. Так на владний Олімп потрапляють хитрі олігофрени. Опинившись за владним кермом, вони винищують конкурентів, насамперед професійних, талановитих, чесних людей (мерітоцид), створюють владну бан¬ду (какістократія), а далі у повній красі проявляють в управлінні країною свій психічний дефект. Складається влада божевіль¬них. Божевільні ідеї через несамовиту брехливу пропаганду як інфекція (психічне зараження) охоплюють примітивне на¬селення і тоді остаточно складається імперія дурнів (imperium stultorum). Зупиняти скаженого тирана та його збожеволівший народ треба раніше.

Слід ураховувати, що в сучасних умовах орга¬нізація, забезпечення діяльності та неупередженості міжнарод¬ного трибуналу на кшталт Нюрнберзького над найвищими можновладцями, які здійснили воєнні злочини, буде вкрай складно. Якщо в перший поло¬вині ХХ століття національні політичні та воєнні еліти, представники спецслужб, члени міжнародних організацій, ін¬ші світові діючи особи були, в основному, розумними, чесними, моральними, з ґрунтовною освітою, великим життє¬вим, професійним і, часто, воєнним досвідом людьми, то в ос¬танню чверть ХХ та першу чверть ХХІ століть багато що змі¬нилося не на краще. Представники РФ неприховано пишаються тим, що їм вдалося криміналізувати і розкласти морально значну частину можновладців демократичного світу, оточити їх своєю агентурою і місцевими зрадниками, розхитати соціальні системи цивілізовано світу, використовуючи їхні демократичні процедури проти них самих.

Саме через це такі «сильні цього світу» будуть перешко¬джати організації та роботі трибуналу над можновладними злочинцями. Якщо вищі воєнні злочинці почнуть давати свідчення, то лаву підсудних дове¬деться значно подовжувати. На ній опиняться такі «гранди» демократичного світу, що увесь інший світ здригнеться. Це ще один аргумент щодо до¬цільності запровадження психолого-психіатричного підходу, як засобу попередження тиранії та її наслідків у світі.

Висновки:

1. Жорстке покарання головних звинувачуваних у воєнних злочинах є заслуженою карою, але з відтінком емоційної недалекоглядної помсти.

2. Недосконалість міжнародної системи покарання можно¬владних злочинців дозволяє їм уникати пока¬рання, тому смертна кара не несе в собі суттєвого потенціалу щодо попередження виникнення тиранів і воєнних злочинів.

3. Психолого-психіатричний підхід дає змогу спрямовувати до психіатричної лікарні можновладних злочинців із розумо¬вими проблемами та лікувати їх до готовності публічного каяття у своїх злочинах, а після цього їх повернення до суду.

4. Психолого-психіатричний підхід відкриває нові, доки відсутні, можливості попередження тиранії, зло¬чинних режимів і воєнних злочинів шляхом створення національних і міжнарод¬них психолого-психіатричних комісій для відстеження психічного здоров’я осіб, які рухаються вгору владними сходами.

Детальніше про це можна прочитати у книзі:

Морозов О. М. Політична психіатрія. Київ: Алерта, 2025. 448 с.

Всі новини